Жiнка з давнiх-давен була й залишається берегинею домашнього вогнища

Жiнка з давнiх-давен була й залишається берегинею домашнього вогнища та асоцiюється з нiжною квiткою, що потребує захисту. Але в умовах останнiх подiй на сходi країни, тi, кого ранiше вiдносили до слабкої статi, вимушенi стати сильнiшими. Це необхiдно задля створення майбутнього, гiдного кожного громадянина та патрiота своєї держави. Саме шлях творення нових реалiй i обрала наша героїня Ярослава. У свої молодi роки вона – володарка звання Заслужена артистка України та багатьох нагород, серед яких i медаль Мiнiстерства Оборони України «За сприяння розвитку Збройним Силам України». Головна зброя пiсня. Ярослава дала понад 100 концертiв у зонi АТО! Про бiль за долi бiйцiв та власнi хвилювання з приводу ситуацiї в країнi солiстка Нацiональної фiлармонiї та ансамблю Збройних Сил України Ярослава Руденко вперше наважилась вiдверто розповiсти в iнтерв’ю журналу «Ukrainian People».

Ярославо, Ви, окрiм сольних концертiв, даєте концерти в зонi проведення АТО. Що вiдчуваєте, коли спiваєте для наших бiйцiв?

Найпоширеніше запитання, яке мені задають багато колег, друзів та просто знайомих: «А чи не страшно виступати там?». Не вагаючись завжди відповідаю: «Якщо Всевишній дав талант, то його треба сповна використати. Щоб людям було добре, допомогти!». Пісня там потрібна. Бо вона сприяє згуртуванню людей, дарує радість та несе в собі певну енергетику та емоції. Які, безсумнівно, необхідні бійцям на передовій: вони повинні знати і відчувати нашу підтримку та любов, вдячність за їх героїчні вчинки. Адже, на мою думку, кожен, хто захищає свою країну, – герой. Я щаслива, що мою українську народну пісню люблять, розуміють. Що своїм мистецтвом я підіймаю бойовий дух українських воїнів.

Як виникла iдея поїхати в зону АТО та пiдтримати наших бiйцiв?

Чи не одним із найвеличніших винаходів у Всесвіті є пісня! Вона чарує, дивує, окриляє, єднає, піднімає на боротьбу, спонукає до примирення, дає наснагу… Пісня – це мистецька зброя. Коли розпочалися військові дії на нашій рідній українській землі, я не змогла залишитись осторонь. За підтримки Фонду підтримки національної безпеки України, організувала більше сотні концертів: в штабах АТО, військових госпіталях, військових частинах, для місцевих жителів тих міст і селищ, де проходили бої. Також часто від ансамблю Збройних Сил України та Національної філармонії України їздила до наших воїнів, наших Героїв.

Кожна поїздка на передову має свою iсторiю та приносить щось нове i у Ваше життя та життя тих, для кого Ви спiваєте. Що запам’ятовується найбiльше?

Щоразу я знаходжу все більше друзів, побратимів. Вони для мене як рідні брати і сестри! Дуже боляче, коли отримую звістки про втрати. Це таке душевне опустошення… Жила людина і раптом трагічний випадок перевернув життя всієї її родини, залишивши без члена сім’ї. А якщо зовсім юнак, то виникають роздуми на наступні теми: скільки міг би ще зробити (одружитися, виростити дітей), багато чого не зміг. Боляче… Страшно навіть уявити, що відчуває мати вбитого солдата.

З якими вiдчуттями повертаєтесь звiдти?

З відчуттями болю за країну та воїнів, надією на краще, вірою у майбутнє! Після кожної поїздки в зону АТО я занотовую свої враження, свій біль та переживання. Це історія. Війна змінила наш народ. Ми об’єдналися! Недарма в народі кажуть: «Друг пізнається в біді». А я маю дуже багато друзів. Друзі, які оберігають наші кордони, наш спокій, волонтери, благодійники, організатори заходів. Надзвичайно приємно, коли ти не один. 
Нещодавно за сімейними обставинами я знаходилася тиждень у військовому госпіталі. Так боляче було бачити хлопців, які, захищаючи нашу Україну, залишились без рук, без ніг. Як їх старенькі матері піклуються, допомагають. Так хочеться, щоб наше керівництво не забувало, підтримувало воїнів, їхні родини.